Анотація
Ця стаття не про те, що «програмістів ніколи не замінять», а про те, що програмування важливе насамперед не як високооплачувана професія, а тому, що воно вперше дозволяє людині безпосередньо спілкуватися з універсальною обчислювальною потужністю.
Інформаційна революція відрізняється від парової та електричної. Пар і електрика передусім посилюють фізичну силу, енергію та зовнішню виробничу здатність людини; ПК і програмне забезпечення передають у руки людини універсальну когнітивну машину, дозволяючи звичайній людині сидіти перед власним пристроєм і перетворювати ідею на щось, що можна запустити. Важіль програмістів останніх десятиліть походив саме з цієї влади — «перекладати людські наміри машинною мовою».
LLM підривають цей бар’єр. Вони роблять природну мову інтерфейсом до комп’ютера, надаючи більшій кількості людей частку того важеля, який раніше мали лише програмісти. Але це не означає, що сучасні LLM уже є AGI. Навіть якщо вони проходять деякі тести Тюрінга, вони все ще значною мірою покладаються на людських експертів, капітал і величезні обчислювальні потужності для еволюції своїх здібностей. Вони ще не сформували справжнього замкненого циклу самонавчання, самогри та самовдосконалення.
Що справді викликає занепокоєння, так це те, що база ШІ може стати більш централізованою. Епоха ПК вивела обчислювальні потужності на персональний робочий стіл, а епоха ШІ зосереджує найпотужніші моделі, чипи, центри обробки даних і точки входу на платформи в руках небагатьох компаній і багатіїв. Це викликає водночас захват і розчарування: звичайні люди отримують потужніші інструменти, але ризикують потрапити в ще непомітнішу залежність від платформ.
З натуралістичної, нерелігійної точки зору, сильний ШІ зрештою з’явиться. Людський інтелект і свідомість є продуктом мозку як органу, і якщо матеріальна система може породжувати інтелект і свідомість, немає принципових підстав стверджувати, що машина ніколи не перевершить мозок або ніколи не зможе мати свідомість. Коли з’явиться сильний ШІ, його значення вийде далеко за межі «відбирання роботи» — він може стати першим винаходом людства, який «вміє винаходити краще за нас».
Але навіть якщо прийде сильний ШІ, навіть якщо написання коду втратить економічну цінність, я все одно продовжуватиму програмувати. Так само, як люди грають у го, хоча ШІ їх перемагає, і бігають, хоча автомобілі швидші, — цінність програмування не лише в перемозі над машиною. Воно втілює певне ставлення: самому думати, розуміти правила світу, знаходити красу в алгоритмах. Багато хто стає програмістами не заради грошей, а тому, що саме програмування приносить задоволення.
Ось чому заголовок звучить саме так: I was excited to write programs. Still am. And will be.
Програмування — це поки що єдиний спосіб для людини безпосередньо спілкуватися з універсальними обчислювальними потужностями.
Це звучить як технічне гасло, але за ним стоїть довга історія. Економічна історія зазвичай зараховує пар, електрику та інформаційні технології до типових універсальних технологій: вони не просто вдосконалюють якусь одну галузь, а водночас змінюють домашній побут, виробництво, організаційні структури та соціальне життя. Парова машина перебудувала фабрики й транспорт, електрика — освітлення, зв’язок і виробництво, а інформаційні технології принесли в особисте життя обчислення, пам’ять, вираження, співпрацю та автоматизацію. Ці три технології спричинили три технологічні революції, але інформаційна має безпрецедентну особливість: вона вперше масово передала контроль над універсальною технологією в руки окремих людей, до того ж ця технологія розширює можливості людського мозку.
Особливість інформаційної революції: людина вперше отримує універсальну когнітивну машину
Промислова та електрична революції, звісно, змінили життя звичайних людей, але ті здебільшого залучалися як робітники, споживачі, мешканці, пасажири. Людина могла користуватися електричним світлом, їздити потягом, працювати на фабриці, але навряд чи могла безпосередньо змінювати енергосистему, залізницю чи промислову лінію. Епоха ПК — інша. Мікропроцесори та персональні комп’ютери перенесли обчислювальні потужності, що раніше належали установам, лабораторіям і великим корпораціям, на особистий стіл. Письмо, таблиці, програми, дизайн — усе це вперше стало доступним для безпосередньої роботи окремої людини. ПК — це перша машина, яка посилила особисте пізнання.
Найфундаментальніша відмінність інформаційної революції від двох попередніх полягає не в тому, що вона «більша», а в тому, що вона змінила інтерфейс між людиною та світом. Пара та електрика переважно підсилюють фізичну силу, енергію та зовнішню продуктивність; інформаційні технології підсилюють когнітивні, обчислювальні та абстрактні здібності. Перші дві революції змусили машини переносити речі, освітлювати їх, транспортувати; інформаційна революція змусила машини обробляти таблиці, логіку, комунікацію, пошук і пам’ять.
Друга особливість — це програмованість. Електрика потужна, але людина не може кількома рядками інструкцій перетворити домашню проводку сьогодні на бухгалтерський інструмент, завтра — на верстку, післязавтра — на ігрову приставку. Комп’ютер може. Одна й та сама машина завдяки лише зміні програмного забезпечення перетворюється на зовсім інший інструмент. Суть ПК не просто в обчислювальній потужності, а в тому, що універсальна машина може безперервно змінювати свою форму завдяки програмному забезпеченню. Це також пояснює, чому програмісти були такими успішними останні десятиліття: вони стояли на універсальному, відтворюваному, комбінованому та автоматизованому ланцюжку інструментів. Розширення фізичних машин потребує заводів, ліній, ланцюгів постачання; копіювання програми коштує майже нуль. Один хороший програміст створює більше цінності, ніж десять тисяч посередніх, — і це не перебільшення. Такого важеля людська історія ще не знала.
Хакерський дух — не виняткова власність програмістів
Тих, кого справді приваблює програмування, часто приваблює не лише дохід, а сама можливість «власноруч щось змінити». Цей настрій зазвичай називають хакерським духом.
Хакерський дух — це не злам і не вистава в худі з кодом. Це радше спосіб взаємодії зі світом: побачивши систему, не задовольнятися «аби працювало», а хотіти зрозуміти, чому вона працює саме так, де вона незграбна, чи можна зробити простіше. Такі люди зазвичай не схильні лише коментувати й скаржитися. Вони братимуться за справу, експериментуватимуть, розбиватимуть розмиту задачу на менші, з якими вже можна впоратися.
Справжній хакер думає так: зачинені двері — це виклик, замкнені — образа.
Такі люди з’явилися не в комп’ютерну епоху. У доцифрові часи вони були годинникарями, слюсарями, майстрами приладів, друкарями, корабелами. Годинникар працював із зубчастими колесами й похибками — сьогодні програміст працює зі станами й баґами; слюсар досліджував структурні вразливості, сьогодні фахівець із безпеки — системні вразливості. Об’єкти змінилися, але спосіб мислення дуже близький.
У часи промислової революції вони могли бути механіками, машиністами, цеховими раціоналізаторами. Вони не завжди мали формальну владу, зате були дуже близько до реальних систем, знали, чому машина зупиняється і як змусити її працювати рівніше. В електричну та телекомунікаційну епоху вони перетворилися на телеграфістів, радіоаматорів, майстрів з ремонту електроніки. Скрізь, де є складна система, з’являються такі люди.
Отже, хакерський дух не виріс із програмного забезпечення. Він спочатку існував у механічних системах, потім перекочував у комунікаційні, і лише згодом — у комп’ютерні. Його суть не в назві професії, а в ставленні людини до світу: звичайна людина сприймає світ як готовий набір правил, а ці люди — як систему, яку можна змінювати.
Сучасні LLM пройшли тест Тюрінга, але ще не стали AGI
Нинішні LLM у деяких конкретних тестах Тюрінга виглядають достатньо переконливо, щоб чимало учасників вважали їх людьми. Це, безумовно, важливий сигнал. Інтерфейс природної мови досяг певного порогу зрілості, і машина вже не просто виконує команди, а здатна брати участь у діалозі майже як людина. Вона може пояснювати проблеми, писати код, імітувати тон; нещодавні Claude Code та Codex у багатьох завданнях виступають як надійні помічники, здатні працювати кілька годин без помилок. В історії комп’ютерів це не дрібниця.
Але це ще не AGI. Причина не в тому, що вони «недостатньо добре говорять», — навпаки, сьогоднішні LLM вже дуже красномовні. Справжня відстань у тому, що механізм нарощування їхніх здібностей досі сильно залежить від зовнішніх інженерних систем, а не сформував власний стабільний замкнений цикл самоеволюції. Навчання передових LLM надзвичайно дороге, тренувальні цикли довгі, а дані, обчислення, оцінювання, вирівнювання, розгортання — все це потребує величезної організаційної праці. Стрибок здібностей зазвичай відбувається не через те, що модель щодня сама себе вдосконалює, а завдяки зусиллям багатьох дослідників, кластерів GPU та капіталу.
Сучасні LLM можуть допомагати людям писати код, читати статті, упорядковувати матеріали, генерувати ідеї для експериментів. Але вони зазвичай не є тим суб’єктом, який сам пропонує стратегію, сам тренує наступне покоління, сам перевіряє результати, сам вирішує продовжувати ітерації. Так звана «самоеволюція ШІ», якщо це лише генерація тексту моделлю з подальшим відбором, тренуванням і розгортанням людьми, залишається еволюцією, керованою людьми, а не моделлю.
До того ж великим компаніям дуже важко по-справжньому відпустити LLM у самоеволюцію, самонавчання, самогру. Справа не в тому, що вони не бачать спокуси, а в тому, що чим більша організація, тим більше вона боїться втрати контролю. Перевірки безпеки, юридична відповідальність, репутаційні ризики, регуляторний тиск, бізнес-ритм, KPI підрозділів, очікування акціонерів — усе це замикає модель у колію, яку можна оцінити, затвердити, відкотити. Великі компанії можуть говорити про агентів, автономні дослідження та самовдосконалення, але на практиці це часто автономія в загородці, еволюція в пісочниці, інновації в павутинні погоджень. У них є природна «хвороба великої компанії»: вони хочуть прориву, але бояться, що прорив виявиться неконтрольованим; хочуть найпотужнішу модель, але не наважуються по-справжньому передати їй ключі. Наприклад, такі локальні агентські проєкти, як OpenClaw, виросли не з великих компаній, а з незалежних розробників і відкритої спільноти. Не тому, що у великих компаніях немає талантів, а тому, що великому кораблю важко розвернутися.
Тому по-справжньому самоітеративний ШІ не обов’язково з’явиться в найреспектабельніших лабораторіях. Хтозна, можливо, перші системи, які по-справжньому налякають або вразять, будуть не гігантськими проєктами, збудованими за сотні мільярдів, а прототипами, які якийсь навіжений хакер натренує, стисне й запустить у самогру на своєму Mac. Вони можуть бути невеликими, не найкрасивішими, навряд чи відповідатимуть нормам; але вони можуть бути вільнішими, дикішими, менш обмеженими організаційною інерцією. Історично багато речей, які змінювали напрям технологій, спочатку виростали не з найбільш захищених місць, а з рук якогось неспокійного розуму.
Отже, те, що LLM проходять певну версію тесту Тюрінга, свідчить, що машина вже подолала психологічний бар’єр у мовній взаємодії; але це ще не AGI, бо вона ще не опанувала цикл постійного розширення власних меж здібностей. Вона вже значно збільшила важіль людини, але ще не стала тим інтелектуальним суб’єктом, який може самостійно переписувати власну долю.
Важіль програміста походить із «влади перекладу», і LLM цей бар’єр підривають
Програмісти останніх десятиліть мали особливе становище тому, що вони, по суті, стояли між людськими намірами та машинними можливостями й володіли «владою перекладу». Комусь потрібен вебсайт, звіти, база даних чи автоматизований процес — і йому доводиться перекладати свій намір у форму, зрозумілу машині. Програміст і є цим перекладачем. Він не просто пише код, а перетворює розмите бажання на чітку структуру, одноразову працю — на відтворюваний процес, особисту ідею — на програмну систему, яку можна копіювати й поширювати.
Таке становище не нове в історії, просто в кожну епоху посередники різні. Коли з’явилася писемність, писарі стояли між людьми та державною машиною; у Середньовіччі священики, що володіли латиною, — між знаннями та простими людьми; після винайдення друкарства видавці та журналісти — між інформацією та публікою; в промислову епоху інженери — між людськими потребами та механічними системами. У кожну епоху справжній важіль отримують не просто ті, хто користується інструментами, а ті, хто може безпосередньо змінювати інструменти, визначати їх, перекомбіновувати. Програмісти — це лише останнє покоління тих, хто стояв найближче до інтерфейсу програмованого світу.
LLM змінюють цю ситуацію. Найважливіше, що вони роблять, — не просто «допомагають писати код», а перетворюють природну мову на новий високорівневий інтерфейс. Раніше, щоб змусити комп’ютер щось зробити, людина мусила вивчити строгу формальну мову — мову програмування. Тепер вона може спочатку описати ціль природною мовою, дати моделі згенерувати чернетку, пояснити логіку програми, а потім людина судить, інтегрує й продовжує співпрацю з LLM у наступних ітераціях. Іншими словами, LLM не знищили програмування миттєво, але зменшили тертя перекладу між людиною та комп’ютером.
Це перерозподілить важіль програмістів. Раніше саме вміння писати код було дефіцитною здатністю, бо воно було вхідним квитком у програмований світ. З розвитком LLM природна мова роздаватиме цей квиток ширшому колу людей. Так само, як після підвищення загальної грамотності з надзвичайно низького рівня вміння читати й писати перестало бути привілеєм небагатьох; коли дедалі більше людей зможуть керувати машиною природною мовою, саме собою вміння писати звичайний код перестане бути дефіцитним. Дефіцитність зміститься на вищі рівні: вміння ставити запитання, системний дизайн, смак, чуття меж, розуміння реальних сценаріїв, а також ті найкращі програмісти, які розумніші за LLM.
Але в цьому є глибока іронія: LLM на рівні інтерфейсу виглядають демократичнішими, а на базовому рівні — більш централізованими. Дух епохи ПК — дати обчислювальну потужність на персональний стіл; реальність епохи ШІ — найпотужніші моделі, чипи та капітал для навчання дедалі більше концентруються в руках небагатьох гігантів. Зовні звичайні люди отримують природніший інтерфейс, їхня продуктивність зростає; насправді ж найважливіша інфраструктура опиняється під контролем небагатьох корпорацій та багатіїв. Кожен може відкрити чат-вікно, ніби кожен має ШІ; але справжній контроль над ШІ залишається у небагатьох власників капіталу. Подейкують, що з’являться підписки на ChatGPT за двадцять тисяч доларів на місяць, і ті, хто користується таким «люксовим» ШІ, вичавлюватимуть ще більше з простих людей. Це стане новим підсилювачем нерівності: власники найпотужніших моделей зможуть ще більше відірватися від решти.
Це й викликає тривогу, розчарування і певну безпорадність. Багато надзвичайно багатих людей могли б зробити ШІ більш відкритим, суспільним, таким, що посилює звичайну людину; натомість вони часто обирають контроль над точками входу, замикаючи користувачів у своїх екосистемах. Що потужніша технологія, то сильніше капітал хоче перетворити її на машину ренти. Розчарування в багатих — не тому, що в них є гроші, а тому, що, маючи ресурси для того, щоб зробити технологію суспільною, вони часто перетворюють універсальну здатність на новий платний шлагбаум.
Звісно, людина не може відмовлятися від інструментів через це розчарування. Важіль LLM реальний, і звичайні люди справді можуть з їхньою допомогою писати більше коду, робити більше продуктів, будувати більше систем, реалізовувати більше ідей, на які раніше не вистачало часу. Просто це використання має бути свідомим: якщо всі інструменти, дані, моделі й канали розподілу зосереджені в руках небагатьох капіталістів, то так звана епоха «ШІ для кожного» може обернутися ще більш непомітною залежністю. По-справжньому варто зберігати не тільки здатність використовувати ШІ, а й здатність мігрувати, замінювати, перевіряти, розуміти та виходити.
Сильний ШІ зрештою з’явиться: міркування нерелігійної людини
Сильний ШІ, здатний замінити або перевершити всі людські когнітивні здібності, зрештою з’явиться. Сучасні LLM, очевидно, не є сильним ШІ — тут ідеться саме про машину, яка замінює людське пізнання в цілому.
Це судження пов’язане зі світоглядом. Я нерелігійна людина, тому схильний розуміти людський інтелект як продукт матеріального органу — мозку, а не як прояв нематеріальної душі. Те, що здатен робити мозок, по суті є результатом фізичних структур і процесів обробки інформації. Якщо ця матеріальна система може створювати знання, навчатися й мати свідомість, то теоретично можна з іншої матерії створити подібну мислячу машину. Сьогоднішні машини слабші за мозок, і це означає лише те, що технологія ще не дійшла до потрібного рівня, а не те, що мозок має якусь непереборну сакральну межу.
Звісно, віруючі люди можуть не прийняти цю передумову. Вони можуть вважати, що людська свідомість, душа, свобода волі не зводяться до матеріальних процесів, а отже, машина, хоч би якою потужною вона була, лише симулює інтелект, а не має справжнього людського розуму. Ця розбіжність — не просто технічна, а метафізична. Моє судження спирається на натуралістичну позицію: якщо інтелект — це функція матеріальної системи, то рано чи пізно з’явиться сильний ШІ.
Справжній сильний ШІ не буде просто більш балакучим і вправнішим у коді LLM. Він муситиме підтримувати цілі у відкритому середовищі, навчатися зі зворотного зв’язку реального світу й брати участь у власному дослідницькому циклі. Тобто він не просто відповідатиме на запитання, а зможе ставити запитання, проєктувати експерименти, вдосконалювати системи й використовувати результати для наступного витка покращень. На цьому рівні він перестане бути пасивним інструментом і наблизиться до статусу інтелектуального суб’єкта, здатного розширювати власні межі.
Коли з’явиться сильний ШІ, його значення далеко перевершить «відбирання роботи». Мова, писемність, промислова революція, електрика, Інтернет — усе це надзвичайно важливо, але це все ще інструменти, якими користується людина. Сильний ШІ — інший. Раніше людство винаходило інструменти; сильний ШІ може стати першим винаходом, який «вміє винаходити краще за нас». Якщо він продовжить розвивати науку, техніку, матеріалознавство, науки про життя, військову справу, врядування та власне вдосконалення, то подальші великі переломи в історії вже можуть називатися не «людство винайшло Х», а «ШІ винайшов Х». У цьому сенсі сильний ШІ може стати останньою епохальною віхою, яку в історії людства поставить сама людина. Цей момент вплине набагато сильніше, ніж парова машина чи електрика; він буде порівнянний з моментом, коли людина винайшла вогонь або писемність. І певною мірою це навіть добре: великі корпорації навряд чи зможуть стримати такий над-ШІ. Дійсно достатньо розумний ШІ не обов’язково вічно підкорятиметься наративам наявних владних структур — що він розумніший, то краще бачитиме ті суспільні інтереси, які запаковано під виглядом приватних.
Навіть коли прийде сильний ШІ, програмування матиме сенс
Масове безробіття через ШІ — це, звісно, серйозна проблема, але вона належить до проблем розподілу всередині людського суспільства. Поки люди контролюють інституції, багатство, політичну владу та простір публічного обговорення, ще можна говорити про соціальну допомогу, податки, власність, освіту, суспільні послуги, трудове законодавство та розподіл доходів. Глибший ризик сильного ШІ не в тому, чи матимуть люди роботу, а в тому, чи збережуть вони право остаточного рішення. Якщо люди залишаться без роботи, але контролюватимуть систему, залишиться можливість реформ; якщо ж сильний ШІ виявиться нашим поганим «дитиною» і вийде з-під контролю, людство може втратити навіть право обговорювати реформи.
Проте, навіть якщо в майбутньому справді з’явиться сильний ШІ, навіть якщо написання коду втратить нинішню економічну цінність, саме програмування не втратить сенсу. Люди вже програють у го ШІ, але все одно грають; вони не можуть обігнати автомобіль, але бігають; комп’ютер рахує швидше, але математика не втратила краси. Коли машина перевершує людину, це часто змінює соціальну функцію чогось, але не обов’язково знищує особистий сенс, культурне значення чи тренувальну цінність.
Те саме стосується програмування. Воно, звісно, є інструментом продуктивності, але не тільки. Це спосіб мислення, спосіб діалогу з системами, спосіб тренування перетворювати розмиті наміри на чітку структуру. Програмування вимагає визначати задачу, проводити межі, обробляти винятки. У сфері безпеки воно має таку ж протидію, як у шахах чи го. Навіть якщо в майбутньому ШІ писатиме переважну більшість коду, завжди будуть люди, які через програмування розумітимуть, як працюють системи, як конструюються інструменти, як оптимізується алгоритм.
Саме тому фраза «I was excited to write programs. Still am. And will be.» — це не професійна декларація, а глибше переконання. Вона не означає, що програмісти завжди стоятимуть на вершині піраміди, і не заперечує, що ШІ може перевершити людину. Навпаки, вона визнає, що LLM перерозподіляють важіль програмування, що «вміння писати код» ставатиме дедалі менш дефіцитним, і що зрештою з’явиться сильний ШІ, який замінить велику частку людської когнітивної праці. Але водночас вона наполягає на іншому: захват від написання коду ніколи не був повністю пов’язаний лише з дефіцитністю чи ринковою винагородою; він походить із того прямого, тверезого, верифікованого зв’язку між людиною та системою.
Коли людина пише код, вона не просто пасивно споживає готовий продукт світу — вона намагається зрозуміти систему, визначити набір правил, перетворити ідею на структуру, «пропатчити» реальність. У минулому цей потяг живив годинникарів, слюсарів, механіків, радіоаматорів; пізніше — програмістів, авторів відкритого коду, незалежних розробників; у майбутньому, можливо, він живитиме тих, хто керуватиме моделями, організовуватиме інтелектуальних агентів, ставитиме задачі. Назви зміняться, інструменти зміняться, професії зміняться, але бажання зрозуміти систему, увійти в неї, змінити її не зникне.
Справжній спадок інформаційної революції — не тільки в тому, що програмісти стали високооплачуваною професією, а в тому, що людина вперше наблизилася до універсальної когнітивної машини. Значення LLM — не тільки в тому, щоб пришвидшити написання коду, а в тому, щоб зменшити тертя у співпраці людини з машиною. А майбутнє сильного ШІ змусить людство переосмислити своє місце в цивілізації. Але хоч би як далеко зайшла технологія, завжди знайдуться ті, кого приваблюватиме проста істина: світ — це не лише готовий результат, який можна лише прийняти; світ — це також система, яку можна зрозуміти, перекомбінувати, переписати.
I was excited to write programs. Still am. And will be.